ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ
1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ІЗ РІЗНИМИ
ПРОЯВАМИ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ…………………………………………………...5
1.1
Характер як особиста характеристика особистості……………………...5
1.2 Акцентуації характеру: поняття, класифікація…………………………..9
РОЗДІЛ
2. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ…..18
2.1
Методи та методика дослідження……………………………………….18
2.2 Рекомендації із соціально-психологічного супроводу для людей з акцентованим характером………………………………………………………….25
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..31
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….33
ВСТУП
Актуальність
теми. Робота із соціально-психологічного супроводу акцентуаційних
особистостей потребує спеціальної підготовки соціальних педагогів. Саме тому
вважаємо за необхідне вивчити проблему акцентуацій характеру індивідуальності. Так,
дуже своєчасним є створення програми соціально-психологічного супроводу, яка б
дозволила на ранніх етапах діагностувати цю проблему та здійснювати комплекс
заходів щодо корекції акцентуацій характеру.
Поняття «супровід» міцно
увійшло словник психологів, педагогів і вживається як концептуально, і щодо
практичної діяльності з вирішення конкретних проблем. Процес супроводу - це
пасивний процес прямування за розвитком людини. Супровід має мету, критерії,
результат. Соціально-психологічний супровід - це комплекс превентивних,
просвітницьких, діагностичних та корекційних заходів, спрямованих на
проектування та реалізацію умов для успішної соціалізації підлітків; перспектив
їхнього особистісного зростання. Процес соціально-психологічного супроводу
поєднує основні інститути соціалізації: сім'ю та школу. Потрібно особливо
підкреслити, що процес супроводу природним чином сприяє соціальної адаптації та
соціалізації особистості, а не штучно ставить їй цілі та завдання ззовні.
Провідна роль у
забезпеченні соціально-психологічного супроводу акцентуаційних індивідів
належить соціальному педагогові, що висуває до нього певні вимоги: наявність
відповідних потреб, професійних та особистісних якостей, таких, як особистісна
та професійна відповідальність, терпимість, емоційна стійкість, соціальна
адаптованість, підвищена спілкування, здатність переносити психологічні стреси;
ознайомлення з теоретичними основами проблеми акцентуацій характеру, формування
умінь діагностики психічного та соціального здоров'я особистості, розробки
рекомендацій для них, вчителів-предметників, класних керівників, батьків,
націлених на оптимізацію взаємовідносин дітей з однолітками, батьками та
вчителями, та способи вирішення проблем індивіда з акцентуаціями характеру та
його соціального оточення, а також умінь прогнозувати результат соціально-педагогічного
супроводу.
Виходячи з
вищевикладеного, сформульована мета
роботи – дослідження акцентуацій характеру індивідуальності та розробка рекомендацій
із соціально-психологічного супроводу особистостей з різними проявами
акцентуацій характеру.
Об'єкт
дослідження - акцентуації як соціально-психологічний
феномен.
Предмет
дослідження - соціально-психологічний супровід особистості
із різними проявами акцентуацій характеру.
Для досягнення
поставленої мети, визначили наступну групу завдань:
1) охарактеризувати характер
як особисту характеристику особистості;
2) розібрати акцентуації
характеру: поняття, класифікація;
3) проаналізувати методи
та методика дослідження;
4) розробити рекомендації
із соціально-психологічного супроводу для людей з акцентованим характером.
Для реалізації
поставлених завдань використовували такі методи:
1. Аналіз теоретичних
джерел із проблеми дослідження.
2. Методи збирання
емпіричних даних.
3. Методи кількісної та
якісної обробки даних.
Структура роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
ВИСНОВКИ
Акцентуація характеру –
це крайні варіанти норми, як наслідок посилення його окремих характеристик. При
цьому в індивіда проявляється підвищена вразливість до одних стресогенних
факторів за його стійкості по відношенню до інших. Слабка ланка в характері людини
найчастіше виявляється лише в тих важких ситуаціях, які потребують активного
функціонування саме цієї ланки.
Проблему акцентуацій
характеру вивчали К. Леонгард, А.Є. Лічко, О.М. Кам'янська, Л.Д. Столяренко,
К.К. Платонов усе це говорить про актуальність цієї проблеми. Як показало
вивчення цієї проблеми, попри те, що нині немає однозначних тлумачень поняття
«акцентуацій характеру». Поняття «акцентуації характеру» розроблялося багатьма
дослідниками та має різноманітні трактування.
Узагальнюючи результати можна
зробити висновки: наявність закономірностей у формуванні характеру у зв'язку з
віковим етапом значить, що це формування залежить від віку. Існують
індивідуальні відхилення, які завжди треба мати на увазі. Характер не є
застиглою освітою, він формується на всьому життєвому шляху людини, і не так у
важкі моменти життя, як у повсякденному житті, буденній діяльності.
Подібність між
класифікаціями А.Є. Личко і К. Леонгарда суто зовнішнє, аналіз психологічних
характеристик у загальних схемах призводить до висновку про їх глибоку
відмінність та непорівнянність.
Основною причиною прояву
акцентуацій є несприятливі чинники сімейного виховання, серед яких чільне місце
відводиться відсутності теплих емоційних стосунків із матір'ю.
Важко зрозумілі
поведінкові реакції індивіда може бути наслідком загострень, акцентуацій
характеру. Якщо раніше акцентуації вважалися аномалією особистості, тепер вони
входять у критерій норми, оскільки характерні 90% підлітків. І все-таки вони
сприяють певним порушенням у сфері спілкування.
Відмінною особливістю
сучасної вітчизняної системи ранньої профілактики є те, що вона представлена
численними та різновідомчими органами та соціальними інститутами, які вирішують
виховно-профілактичні завдання найрізноманітнішими методами та засобами.
Для виявлення та
визначення типу акцентуації характеру існує безліч діагностичних методик таких
як: опитувальник Шевченко, методика анкетування, метод експертної оцінки, метод
спостереження та ін.
Для ефективної реалізації
соціально-педагогічного супроводу дітей з акцентуаціями характеру, необхідний
комплексний підхід у роботі з учнями та їх батьками, причому дана робота має
бути сконцентрована не лише на рівні класного керівника та соціального
педагога, а й інших фахівців, які працюють з дітьми, шкільного лікаря,
педагога-психолога та адміністрації школи при тісній співпраці з представниками
організацій та установ, що займаються питаннями сім'ї та дитинства.
Таким чином, мету даного дослідження досягнуто, завдання вирішено.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрієвська Г.М.
Соціальна психологія. Одеса: Неон, 2014. 234 с.
2. Батюк А.В. Сучасні
теорії особистості. Короткий нарис: Харків: Оріон, 2012. 344 с.
3. Вітовщик Б. А. Роль
темпераменту у спортивній діяльності. Київ: ФіС, 2018., 268 с.
4. Гіппенрейтер Ю.Б.
Введення у загальну психологію. Курс лекцій: Одеса, 2012, 356 с.
5. Гозман Л.Я. Психологія
емоційних стосунків. Херсон: Неон, 2017. 345 с.
6. Євтушенко О.П.
Конструктивна типологія та психодіагностика особистості. Кривий Ріг: Схід,
2014. 222 с.
7. Ільїн Є.П.
Диференціальна психофізіологія. Київ: 2011. 326 с.
8. Клей М. Психологія
підлітка. Луцьк, 2021, 348 с.
9. Коломінський Я.Л.
Психологія індивідуальних взаємин у дитячому колективі. Нарис соціальної
психології шкільного класу. Чернігів, 2019, 358 с.
10. Кондратюк М.Ю.
Підліток у замкнутому колі спілкування. Вінниця, 2017, 268 с.
11. Куниця
В.Н.Міжособистісне спілкування. Миколаїв, 2011. 420 с.
12. Лабунський В.А.
Експресія людини, спілкування та міжособистісне пізнання. Київ, 2019. 238 с.
13. Леонгард К. Акцентуації
особи. Київ: вид-во Логос, 2020. 439 с.
14. Личко А.Є. Психопатії
та акцентуації характеру у підлітків. Київ, 2013. 386с.
15. Личко А.Є.
Делінквентна поведінка, алкоголізм та токсикоманії у підлітків. Київ, 2018. 212
с.
16. Нара С.К.
Диференційна психологія: навчальний посібник. Львів, 2013. 386 с.
17. Обіз Н.М.
Міжособистісні відносини. Тернопіль, 2019. 322 с.
18. Обухівський Л.Ф.
Дитяча (вікова) психологія. Луцьк, 2016. 344 с.
19. Петренко О.О. Вікова
психологія: конспект лекцій. Київ, 2014. 256 с.
20. Райс Ф. Психологія підліткового
та юнацького віку. Київ: Аріон, 2014. 324 с.
21. Ремшмідт Х.
Підлітковий та юнацький вік проблеми становлення особистості. Львів, 2014. 344
с.
22. Семенюк Л.М.
Психологічні особливості агресивної поведінки підлітків та умови його корекції.
Запоріжжя, 2016. 245 с.
23. Сидоренко Є.В. Методи
математичної обробки психології. Житомир, 2020. 422 с.
24. Собчук Л.М.
Діагностика індивідуально-типологічних властивостей та міжособистісних відносинКиїв,
2012. 368 с.
25. Собчук Л.М.
Психологія особливості. Теорія та практика психодіагностики. Київ, 2013. 322 с.
26. Собчук Л.М. Метод
діагностики міжособистісних відносин: Модифікований тест інтерперсональної
діагностики: методичний посібник. Київ: Лірі., 2010. 442 с.
27. Степанчук В.Г.
Психологія важких школярів. Харків, 2018. 233 с.
28. Стріла Я. Роль
темпераменту у психічному розвитку корекції. Дніпро: Прогрес, 2012. 236 с.
29. Тихончук А.В. Вік життя. Київ, 2018. 248 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар