ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ
1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ ЧИННИКІВ КОМУНІКАТИВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА
ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1
Сутність та зміст поняття «чинників комунікативності особистості педагога» у
психолого-педагогічній літературі
1.2 Педагогічні умови розвитку чинників комунікативності майбутнього викладача технологій
РОЗДІЛ
2. ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З РОЗВИТКУ ЧИННИКІВ КОМУНІКАТИВНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА ТЕХНОЛОГІЙ В ОСВІТНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ
2.1
Діагностика дослідження сформованості чинників комунікативності майбутніх викладачів
технологій
2.2 Організація дослідно-експериментальної роботи з розвитку чинників комунікативності у майбутніх викладачів технологій
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми. На сьогоднішній день
суспільство висуває високі вимоги до особистості та кваліфікації педагога.
Особливо цінується здатність педагога до комунікації, що передбачає
використання інноваційних методів та стратегій, які б надихали учнів отримувати
нові знання та вміння. Все частіше сучасні педагоги стикаються з ускладненням
та постійним розширенням сфери освітніх послуг, а також з появою інноваційних
типів освітніх закладів, авторських педагогічних методів, проектів, технологій.
У зв'язку з цим, все більшої актуальності набуває необхідність розвитку комунікаційного
потенціалу майбутнього педагога.
У
професійному стандарті викладача технологій наводяться конкретні вимоги до
компетентності педагога у галузі комунікативності. Зокрема, викладача
технологій має використовувати у роботі з дітьми комунікативні методи, у тому
числі при дистанційному навчанні, організовувати публічні виступи учнів,
включаючи форуми та інтернет-конференції; формувати установку учнів на
комунікацію в максимально широкому контексті [6].
У
рамках розвитку системи освіти до навчального процесу все ширше включаються
інформаційні засоби та комунікаційні методи навчання. Поява інтерактивних
інструментів та необмеженого доступу до Інтернету створила принципово нове,
багатогранне освітнє середовище. Свою роль відіграла пандемія, змусивши школи
перебудовуватися на дистанційний формат навчання. У зв'язку з цим виникла
гостра необхідність майбутніх викладачів технологій удосконалювати комунікаційні
навички. У школах спостерігається нестача викладачів, які здатні організовувати
ефективне та креативне навчання з використанням комунікативних технологій.
У
зв'язку з цим виявлені протиріччя дозволили виявити проблему дослідження: як
розвинути комунікативність майбутнього викладача технологій. У зв'язку з
сказаним вище слід визначити тему дослідження: «Чинники комунікативності
майбутніх викладачів технологій».
Об'єкт дослідження: освітній процес у вищому
навчальному закладі.
Предмет дослідження: педагогічні умови
у розвиток творчого потенціалу майбутнього викладача технологій з урахуванням чинників
комунікативності.
Мета дослідження: теоретично
обґрунтувати та експериментально довести ефективність розвитку чинників
комунікативності майбутнього викладача технологій.
Завдання
дослідження:
1)
простежити сутність та зміст поняття «чинників комунікативності особистості
педагога» у психолого-педагогічній літературі
2)
розглянути педагогічні умови розвитку чинників комунікативності майбутнього викладача
технологій;
3)
провести діагностику дослідження сформованості чинників комунікативності
майбутніх викладачів технологій;
4)
дослідити організацію дослідно-експериментальної роботи з розвитку чинників
комунікативності у майбутніх викладачів технологій.
Теоретична
основа дослідження: праці сучасних педагогів про використання комунікативних
технологій в освітній діяльності (Е.О. Акименко [1], К.С. Антоненко [3], Н.В. Белінський [7],
Е .А. Гімельштейн [17], Д.Ф. Годований [17].
Методи дослідження: науковий аналіз
психолого-педагогічної та методичної літератури щодо проблеми дослідження;
емпіричні методи дослідження для експериментальної діяльності; аналіз та
систематизація одержаних результатів з метою виявлення динаміки показників
розвитку чинників комунікативності у майбутнього викладача технологій.
Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.
ВИСНОВКИ
У
науковій літературі тема комунікативності та комунікативного потенціалу
особистості висвітлена досить широко, проте не існує єдиного підходу до
визначення основних понять, що ускладнює діагностику та вивчення проблеми. Так,
під терміном «комунікативність» можуть розумітися діяльність особистості, і
створені нею цінності. У психолого-педагогічній літературі комунікативність є
діяльність, що сприяє творенню, відкриттю чогось, раніше невідомого в
спілкуванні. Більшість дослідників характеризують комунікативність як процес
створення нового, що веде до певного успішного результату спілкування.
Для
розвитку комунікативного потенціалу в майбутніх викладачів технологій необхідно
реалізувати низку педагогічних умов. На заняттях необхідно чітко формулювати
актуальність реалізованої ідеї та вимірної мети навчання, використовувати
особистісно-орієнтований підхід та дотримуватись основних етапів вирішення комунікативної
задачі: задум, планування, виконання, перевірка та вдосконалення.
Діагностика
дослідження сформованості комунікативного потенціалу майбутніх викладачів
технологій показала, що більшість піддослідних перебувають на низькому або
середньому рівні визнання комунікативного характеру педагогічних цінностей, у
них немає комунікативних ідеалів та образів-орієнтирів у житті; на низькому або
середньому рівні присутні знання про людину, її креативність, а також специфіки
педагогічної комунікативності; не сформовано комунікативно орієнтований
педагогічний кругозір; на низькому чи середньому рівні комунікативні здібності
та володіння педагогічним інструментарієм. Лише по одному студенту в
експериментальній та контрольній групах було зараховано на високий рівень
розвитку комунікативного потенціалу.
Отримані
результати свідчать, що навчання за курсом успішно сприяло розвитку комунікативного
потенціалу майбутніх викладачів технологій. Гіпотеза дослідження підтверджена,
виконані поставлені цілі та завдання дисертаційного дослідження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Акчелюк Є. О. Новий підхід до гейміфікації в освіті. Вектори благополуччя:
економіка та соціум, 2019. №1 (32). URL: https:// eninka.uа/article/n/
2.
Андрієвська В.І. Педагогіка: Навчальний курс творчого саморозвитку. Дніпро:
Центр інноваційних технологій, 2012. 607 с.
3.
Антоненко К. С. Застосування VR та AR технологій в освіті. Нові імпульси
розвитку: питання наукових досліджень, 2020. №2. URL: https:// eninka.uа/article/n/prim
4.
Бабанський Ю.К. Вибрані педагогічні праці. Київ: Педагогіка, 2010. 558 с.
5.
Багаєвська І.Д. Професіоналізм педагогічної діяльності та основи його
формування у майбутнього вчителя. Чернігів, 2011. 338 с.
6.
Байбачук Н. О. Соціологічний аналіз застосування технології доповненої
реальності у навчанні. Society and Security Insights, 2020. №4. URL: https:// eninka.uа/article/n/sotsiologic
7.
Біла Н. В. Освітня цінність подкастів: дидактичні властивості та технологія
створення. Проблеми сучасної педагогічної освіти, 2020. №66-4. URL: https://eninka.uа/article/n/obraz
8.
Береза Н.А. Сенс творчості. Київ: ACT, 2012. 688 с.
9.
Біда С.Х. Гейміфікація освіти: проблеми використання та перспективи розвитку.
Світ науки. Педагогіка та психологія, 2020. №4. URL: https:// eninka.uа/article/n/geymifikatsiya
10.
Бич І. Б. Розвиток творчого мислення учнів як умова безперервного пізнання та
професійного розвитку. Сучасні наукові дослідження та інновації, 2016. № 6
(62). С. 675-679.
11.
Богданова Т. Г. Основи спеціальної педагогіки та спеціальної психології.
Сурдопсихологія. Підручник для СПО. Київ: Юрайт, 2019. 236 с.
12.
Борозна Г. В. Основи педагогіки та психології. Підручник. Київ: Юрайт, 2016.
478 с.
13.
Буремна В. І. Інтернет-журнал «Наукознавство». Том 7, №4 (2015). URL:
http://naukovedení.uа/PDF/56PVN415.pdf
14.
Варлак Ю. Р. Розвиток креативності майбутніх бакалаврів педагогічної освіти у
вузі. Кропивницький, 2019. 321 с.
15.
Вороненко А. І. Адаптація системи освіти до «кліпового мислення». Епоха науки,
2020. №24. URL: https://eninka.uа/article/n/adaptatsiya
16.
Виготський Л.С. Уява та творчість у дитячому віці: Психологічний нарис. Київ:
Просвітництво, 2014. 93 с.
17.
Гімельштейн Є. А. Застосування інструментів гейміфікації в освіті.
Бізнес-освіта в економіці знань, 2020. № 3 (17). URL: https://eninka.uа/article/n/prim
18.
Гладких В.Г. Проблема творчого саморозвитку педагога професійної школи. Вісник
ОНУ, 2012. №2 (138). с. 44-49.
19.
Глосарій філософських термінів УАН. Національна філософська енциклопедія, 2013.
URL: http://terme.uа/dictionary/197/word/%D1%E8%F1
20.
Демцур З. З. Сучасні інноваційні освітні технології. БГЖ, 2020. №4 (33). URL:
https://eninka.uа/article/n/sov
21.
Дигтяр О. Ю. Сучасні тенденції у цифровій освіті та їх застосування у
навчальному процесі. МНКО, 2019. №5 (78). URL: https://eninka.uа/article/n/sovre
22.
Докторович А. Б. Людський потенціал. Соціальна політика: енциклопедія. Київ:
Альфа-Прес, 2016. с. 400.
23.
Жигало О. П. Навчальні симулятори в системі професійної освіти: педагогічний
аспект. АНІ: педагогіка та психологія, 2021. №1 (34). URL: https://eninka.uа/article/n/ucheb
24.
Жигало О. П. Використання технології доповненої реальності в освітній сфері.
БГЖ, 2019. №2 (27). URL: https://eninka.uа/article/n/ispol
25.
Загвязинський В. І. Педагогічна творчість вчителя. Львів: Знання, 2011. с.
55-56.
26.
Загвязинський В.І. Дослідницька діяльність педагога: навч. посібник для студ.
вищ. навч. закладів. Львів: Видавничий центр «Академія», 2016. 176 с.
27.
Каюта Л.Р. Теорія навчання: навчальний посібник. Київ: Київський національний університет,
2018. 165 с.
28.
Заславська Т. І. Людський потенціал у сучасному трансформаційному процесі. Київ,
2019. 16 с.
29.
Купало Г. С. Потенціал та ризики гейміфікації педагогічної освіти. Освіта та
право, 2021. №2. URL: https://eninka.uа/article/n/potentsial
30.
Зеєр Е.Ф. Психологія професійного розвитку. Одеса: Академія, 2011. 280 с.
31.
Крюк Л. Н. Механізми використання технологій доповненої реальності в освіті.
Сучасна педагогічна освіта, 2020. №1. URL: https://eninka.uа/article/n/mehanizmy
32.
Іваненко О. І. Людський потенціал (формування, розвиток, використання). ІПР УАН.
Л. Львів: Скіфія-принт, 2013. 336 с.
33.
Іванова З. І. Навчальні матеріали з доповненою реальністю у вищій професійній
освіті. БГЖ, 2021. № 1 (34). URL: https:// eninka.uа/article/n/uch
34.
Іванько А. Ф. Доповнена та віртуальна реальність в освіті. Молодий учений,
2018. №37 (223). с. 11-17. URL: https://moluch.uа/archive/223/52655/
35.
Ігнатенко Е. А. Використання технології доповненої реальності у навчальному процесі.
Вісник КНУ, 2019. №4 (104). URL: https://eninka.uа/article/n/ispol
36.
Ільїн Є.П. Психологія творчості, креативності, обдарованості. Львів: Основа, 2019.
448 с.
37.
Щур К. С. До питання про застосування подкастів в освіті: типологія та
специфіка. АНІ: педагогіка та психологія, 2021. №2 (35). URL: https:// eninka.uа/article/n/k-vop
38. Калик В.А. Педагогічна творчість. Київ:
Педагогіка, 2019. 144 с.
39.
Лешай В. В. Гейміфікація освітнього процесу. Проблеми сучасної педагогічної
освіти, 2019. №63-2. URL: https://eninka.uа/article/n/geymifikatsiya
40.
Яворівський Л.М. Професійна самоосвіта педагога. Психологія: проблеми
практичного застосування. Черкаси: Видавництво Молодий учений, 2011. С.30-39.
Немає коментарів:
Дописати коментар