ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ
1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА МОДЕРНІЗАЦІЇ
1.1
Особливості політичного розвитку та модернізація
1.2 Перший етап теорії
політичного розвитку та модернізації
1.3 Другий етап теорії
політичного розвитку та модернізації
1.4 Третій етап теорії політичного розвитку та модернізації
РОЗДІЛ
2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЗМІСТУ ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА МОДЕРНІЗАЦІЇ
2.1 Визначення та
складові політичного розвитку модернізації
2.2 Дослідження типів
політичного розвитку модернізації
2.3 Аналіз стадій політичного розвитку модернізації
РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА МОДЕРНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ У КОНТЕКСТІ ТЕОРІЇ ПОЛІТИЧНОГО РОЗВИТКУ ТА МОДЕРНІЗАЦІЇ
ВИСНОВКИ
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність
теми. Розгляд особливостей модернізації та розвитку політичної
системи українського суспільства, нині, набуває особливої значущості.
Пізнання політичної системи необхідно для того, щоб у критичні моменти розвитку
суспільства і держави знати способи та механізми можливого запобігання
революційним вибухам та соціальним катастрофам, різкій зміні діючих державних
політичних режимів, нейтралізації негативних тенденцій у розвитку суспільства.
Нині українська політична
система переживає період осучаснення — це тривалий, суперечливий і болючий
процес. Політичну систему необхідно розглядати, передусім, як систему
управління, з допомогою якої суспільство регулює вагу існуючі у ньому
соціально-політичні процеси. Значимість політичної системи, доцільність її
вивчення визначаються тим, що тут проходить нерв соціально-економічного та
духовного життя суспільства, що саме тут, через зіткнення та узгодження волі
різних суспільних сил, приймаються рішення, що мають владний характер та здатні
надати, вплив на різні сторони життя суспільства.
Політична система України
перебуває у стані постійного розвитку та вдосконалення, вона досі не досягла
рівня повної адекватності менталітету народу, його культури. Вона досягне
стійко-динамічної стабільності лише тоді, коли буде чітка визначеність у цілях
та шляхах розвитку нашого суспільства, коли буде досягнуто цивілізованого
консенсусу між політичними силами в украхнському соціумі.
Спостерігається посилення
централізації вертикалі влади, причому відбувається непомірне збільшення
державного апарату, посилюється його бюрократизація. Громадянське суспільство
перебуває в стадії реформування, його структура аморфна, нестабільність
громадських відносин породжує населення байдужість до вирішення відповідних
проблем. Формування громадянського суспільства розпочато “згори” і здійснюється
переважно державними структурами.
Українське суспільство
постало перед імперативом "креативної модернізації", не вирішивши
завдань модернізації нижчого порядку - назвемо її "первинної" ,
покликаної звільнити соціум від традиціоналістських і тоталітарних нашарувань,
очистити від деформацій "дикого капіталізму", провести реінцдустріалізацію
країни. При цьому два види модернізації - "первинну" та
"креативну" - не можна розділити в часі, хоча перша логічно передує
другою і є її причиною. У цьому полягає головна проблема і головна складність
нинішнього етапу української реформації.
Таким чином, актуальність
досліджуваної проблеми пов'язана з необхідністю наукового узагальнення практики
функціонування політичної системи та поглядів на модернізацію та розвиток
політичної системи українського суспільства.
Ступінь
розробленості проблеми. У вітчизняній та зарубіжній
політичній літературі, залежно від підходів і використаних при цьому критеріїв,
існують різні точки зору на поняття політичної системи. Остання визначається як
комплекс взаємодіючих елементів, з яких розподіляється владне розподіл
цінностей (Д. Істон), як сукупність взаємодіючих ролей (Т. Алмонд).
У розвиток цих концепцій
політичну систему розглядають як систему державних, громадських організацій та
трудових колективів, що беруть участь у реалізації влади та управління в
суспільстві (М.М. Марченко), як систему, що складається з ідей та політичних
цінностей, організацій, інститутів, норм, відносин , традицій (О. Лопатка)
Така різноманітність
думок саме собою природно, бо, з одного боку, відбиває закономірний процес
постійного накопичення та розвитку наукових даних про політичну систему,
підкреслює її складний і суперечливий характер, з другого боку - виділяє різні
суб'єктивні методологічні та ідеологічні позиції авторів.
На увагу заслуговують
дослідження вітчизняних учених Є.В. Безвіконний, С.П. Перегудова, О.Ф. Шаброва,
присвячені осмисленню перспектив розвитку політичного простору.
Об'єктом
дослідження – є політична система українського
суспільства.
Предметом
дослідження – є особливості розвитку та модернізації
політичної системи України.
Мета
дослідження – полягає у визначенні факторів, що
впливають на розвиток та модернізацію
політичної системи українського суспільства.
Досягнення цієї мети
потребує вирішення наступних завдань:
- визначити особливості
політичного розвитку та модернізація;
- охарактеризувати три
етапи теорії політичного розвитку та модернізації;
- визначення складових
політичного розвитку модернізації;
- дослідити типи
політичного розвитку модернізації;
- проаналізувати стадії
політичного розвитку модернізації.
Найважливішими методами дослідження стали:
інституціональний, порівняльний, проблемно-теоретичний. При дослідженні було
використано такі загальнонаукові методи, як аналіз та синтез, індукція та
дедукція.
Структура
роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, п’яти
параграфів, висновків, списку використаної літератури.
ВИСНОВКИ
Об'єднавши вищевикладене,
можна назвати кілька загальних всім перелічених точок зору положень. Кожен
визнає та обґрунтовує провідну роль політичної, економічної еліти у
модернізаційному процесі. Перехід до демократії, що означає докорінний зрушення
у сфері організації влади, завжди відбувався в результаті свідомого рішення з
боку верхівки політичної еліти, яке потім переносилося на рівень політичних
партій і через них - населення в цілому. Наступним загальним пунктом стає те,
кожна з концепцій визнає, що з подолання політичної незрілості народу потрібні
неабиякі особистості, неабиякі заходи (дії). І, нарешті, вони наполягають на
самобутності країни, шляхи її перетворення. Вестернізація як сліпе наслідування
Заходу вже неактуальна, кожна країна повинна сама вибирати шлях розвитку,
ґрунтуючись на своїх традиціях, підвалинах, менталітеті народу та, звичайно ж,
економічних та культурних можливостях.
Які ж особливості українського
політичного розвитку та модернізації можна виділити на основі використання
наявного дослідницького досвіду? Зміни, що відбуваються в сучасній Україні
протягом більш ніж десяти останніх років, можуть бути розглянуті як чергова
модернізація, як черговий транзит, але здійснюваний принципово в іншій
історичній ситуації, коли низка найбільш розвинених країн світу вже вступили в
новий етап розвитку, що визначається як постіндустріальне чи інформаційне
суспільство. Процес політичного розвитку та модернізації в Україні можна
загалом віднести до ендогенно-екзогенного типу (запозичення деяких елементів
цивілізації західного типу без глибокої зміни соціально-політичних відносин,
які зберігають традиційний характер). І те, що характерною особливістю українського
типу політичного розвитку та модернізації є поєднання різних власних та
запозичених інститутів та традицій (часткова модернізація) з імітацією
результатів. Через слабкість громадянського суспільства та виняткову роль, яку
відіграє держава в Україні, політичний розвиток та модернізація суспільства
багато в чому підмінюється модернізацією держави – її військової могутності,
бюрократичного апарату, репресивних органів, державного сектору економіки тощо.
У результаті завдання модернізації держави часто вирішуються за рахунок
антимодернізації, часткової архаїзації та деградації суспільства. Таким чином,
можна сказати, що нове осмислення як історичного, так і сучасного досвіду
модернізації як цілісного і закономірного етапу у розвитку суспільств, що
переходять у постіндустріальну стадію і перетворюються всередині цієї стадії,
представляє зараз одне з актуальних завдань сучасної вітчизняної політичної
науки. І ті дослідження процесів у світлі теорії політичного розвитку та
модернізації, які є у сучасній Україні, як та інших країнах пострадянського
простору, є винятково актуальними завданнями. На сьогодні в багатих державах
панують світогляди, що радикально відрізняються від поширених в економічно
відсталих суспільствах. І тому слід повністю підтримати головний прогноз теорії
політичного розвитку та модернізації: економічний розвиток у будь-якому випадку
пов'язаний із серйозними змінами в системі базових цінностей та переконань.
Теорія політичного розвитку та модернізації не передбачає обов'язкової
культурної конвергенції, але прогнозує загальний напрямок відповідних змін (у
тій мірі, якою цей процес залежить від зміни поколінь людей) і навіть пропонує
деякі міркування щодо того, як вони можуть відбутися. У зв'язку з чим, багато
подій новітньої історії - розпад радянської системи, піднесення етнічного і
конфесійного тероризму, інтеграція європейських держав, активна економічна
глобалізація, світова фінансова криза, що вибухнула і т.д. - змушують по-новому
осмислити процеси, що відбуваються, що сподіваємося дозволить не тільки точніше
зрозуміти минуле, а й передбачити, а частково і вплинути на політичне майбутнє
нашої країни.
Україна на сучасному етапі, у ситуації пошуку моделі розвитку, яка б дозволила їй відновити економічний потенціал, успішно завершити процес політичного розвитку та модернізацію щоб зайняти гідне місце у світовому співтоваристві країн, які здійснили перехід у якісно іншу постіндустріальну еру.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актуальні питання
світової політики у ХХІ столітті: зб. наук. тр. За ред. В.С. Ягія. Одеса:
Вид-во Одес. ун-ту, 2016.
2. Аніліоніс Г.П., Зотова
Н.А. Глобальний світ: єдиний та розділений. Еволюція теорій глобалізації.
Тернопіль: Міжнародні відносини, 2015.
3. Барабанов О.М. Світове
управління як тема для наукового аналізу. URL: http://globalantirisa.uа/reports.php?cat_id=31&doc_id=13
4. Баранов Н.А. Сучасна
демократія: еволюційний підхід. Суми: Сумськ. держ. тех. ун-т. 2017.
5. Барановський В.
Трансформація світової системи в 2020-х роках. Міжнародні процеси. 2010. Т. 8.
№1 (22). URL: http://www.intertrends.uа/ twenty-second.htm
6. Бжезинський З. Світове
панування чи глобальне лідерство. Харків: Міжнародні відносини, 2015.
7. Богатуров А. Лідерство
та децентралізація у міжнародній системі. Міжнародні процеси. 2016. Т. 4. №3
(12).
8. Богатуров А.Д.
Системна історія міжнародних відносин у чотирьох томах. 2018-2013. Події та
документи. Львів: НОФМО, 2013-2014. Т. 4.
9. Вайнштейн Г. Новий
світопорядок? URL: http:// www.prof.msu.uа/publ/book5/c5_1_1.htm
10. Васильєва Н.А.,
Межевич Н.М. Філософські аспекти світової політики. Суми. Вид-во Сумського.
ун-ту, 2006.
11. Глобальний договір –
клуб спонсорів планетарної політики. URL: http://old.computerra.uа/
online/influence/14347/for_print.htm/
12. Даниленко В.І. Сучасний
політологічний словник. Дніпро: NOTA BENE, 2010.
13. Декларація та Програма
дій Форуму тисячоліття «Ми, народи: зміцнення Організації Об'єднаних Націй у
двадцять першому столітті». URL: http://daccessddsny.un.org/doc/UNDOC/GENN00/600/75/PDF/N0060075.pdf?OpenElement
14. Кеохейн Р.О., Най
Дж.С. (Мл.) Транснаціональні відносини і світова політика // Теорія міжнародних
відносин: хрестоматія. за ред. П.А. Циганкова. Маріуполь, 2012.
15. Косов Ю. З останнього
саміту «Великої вісімки» розпочався реальний відлік ХХІ сторіччя. URL:
http://www.ruskline.uа/news_rl/2010/06/28/yurijkosov_s_poslednego_sammita_bolshoj_vosmerki_
nachalsya_realnyj_otschet_xxi_veka/
16. Лагутіна М.Л. Світова
політична система як система глобальної стратифікації. Saarbrucken: Lambert
Academic Publishing, 2020.
17. Лебедєва М.М.,
Мельвіль А.Ю. "Перехідний вік" сучасного світу. Зовнішня політика та
безпека сучасної України: 2011-2012: хрестоматія. У 4 т. Херсон, 2012. Т. 1.
18. Лебедєва Т.П. Яким
бути глобальному управлінню? Вісник Київського університету. Сер. 2012
19. Малаян Р.Е. Глобальне
управління у ХХІ столітті: пошук оптимальної моделі. Світова політика: виклики
та альтернативи: зб. наук. ст. МДІМВ(У) МЗС України. за ред. М.М. Лебедєвої.
Вип. 1. Ужгород: МДІМВ, 2013.
20. Мартінеллі А. Ринки,
уряди та глобальне управління: доповідь XV Конгресу. Ч. 1. Соціологічні
дослідження. 2013. № 1. С. 16-28.
21. Монбріаль Т. «Світ
став багатополярним, різнорідним і глобальним». Міжнародні процеси. 2019. Т. 7.
№3 (21). Вересень – грудень. URL: http://www.intertrends.uа/twenty-first/006.htm
22. Морозов Г.І. Світова
спільнота та наддержавність. Світова економіка та міжнародні відносини. 2017. №
5. С. 5-16.
23. Розенау Дж.
Взаємоперетин політик. Нариси про взаємопроникнення національної та міжнародної
систем. Соціально-гуманітарні знання. 2019. № 3. С. 246-258.
24. Степаненко В.П.
Глобальне громадянське суспільство: концептуалізації та посткомуністичні
інтерпретації. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2015. № 2.
25. Стецько О.В.
Неурядові організації: нова модель міждержавного співробітництва. Регіональні
організації: сучасні тенденції розвитку: зб. Статей. під ред. О.С. Дрібняк. М.,
2013. С. 48-60.
26. Страус А.Л.
Уніполярність. Концентрична структура нового світового порядку та позиція України.
Поліс. 2017. № 2. С. 27-44.
27. Статут Організації
Об'єднаних Націй. URL: http://www.un.org/ukrainian/documen/basicdoc/ charter.htm
28. Хелд Д., Гольдблатт
Д., Макгрю Е. та ін. Глобальні трансформації. Політика, економіка, культура.
Київ, 2014.
29. Циганков П.А. Теорія
міжнародних відносин. Миколаїв: Гардаріка, 2016.
30. Шаклеїна Т.А.
«Порядок після Грузії» або "порядок при Обамі"? URL:
http://intertrends.uа/ eighteenth/002.htm
31. Bartle P. Global
Stratification. Inequality on a World Scale. URL:
http://www.scn.org/cmp/modules/ ine-glb.htm
32. Bull H. The
Anarchical Society: A Study of Order in World Politics. N. Y.: Columbia
University Press, 2015.
33. Florin A., Simmons PJ.
What the World Needs Now? A. Florini (ed.). The Third Force. The Rise of
Transnational Civil Society. Washington, 2012.
34. Krauthammer Ch. The
Unipolar Moment. Foreign Affairs. 2011. Summer. P. 23-24.
35. Putzel J. Globalization, Liberalization, і Prospects for the State. International Politic Science Review. 2015. Vol. 26. No. 1. January. P. 5-16.
Немає коментарів:
Дописати коментар